На початку весняної пори ми вшановуємо Великого Кобзара, світоча українського народу Тараса Шевченка.
В уяві кожного українця переплітаються у вінок щемної синівської любові до нашого духовного батька, людини-велета, котра все життя поклала на вівтар служіння своєму народові, його захисту й возвеличення.
Бо ж насправді мова наша чи не найголовніша зброя у збереженні українських національних надбань й усього обширу українства в державі.
Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу.
На кожному крутому повороті історії, особливо в годину важких випробувань, українці черпали сили із пророчих слів й думок Шевченка. Так і тепер. «Борітеся – поборете, вам Бог помагає».
Чудово сказав про значення Тараса Шевченка і його безсмертної творчої спадщини Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим».
І це справді так, оскільки у своїй творчості яскраво відобразив волелюбні думки і настрої свого народу. Саме тому його висока пристрасна поезія знайшла живий відгук у серцях людей, а його безсмертний «Кобзар» присутній у домівках українців. Саме з цією книжкою ми вчимося читати, вчимося мислити і діяти, боротися і перемагати!
Нехай і надалі незламний Шевченківський дух пробуджує в наших душах невпинний рух до становлення й розвитку Української незалежної держави, її утвердження в європейській спільноті.
Голова Дмитро ПЕТРЕНКО
